''На шлях я вийшла ранньою весною...''
«Як умру, на світі запалає Покинутий вогонь моїх пісень», - писала Леся Українка. Ці слова стали воістину пророчими. Твори геніальної поетеси бентежать серця мільйонів людей, вражають непідробною щирістю й безкомпромісністю, філософською глибиною й мужністю.
Учні 8 класу (класний керівник Логвиненко Н. І.) протягом двох місяців працювали над проектом «Леся Українка. Сторінки життя і творчості». Школярі збирали цікавий матеріал про дитинство, зрілі роки дочки Прометея, розучували напам’ять її поезії, досліджували особливості мови віршів, готувалися до інсценізації величної драми-феєрії «Лісова пісня», драматичної поеми «Бояриня», аналізували вислови відомих людей про Л.П.Косач, складали вікторини, кросворди на основі її творів, писали відгуки, створювали ілюстрації. А 28 лютого відбулася презентація цього проекту перед учнями школи. Восьмикласники на основі зібраних матеріалів під керівництвом свого наставника підготували літературно-музичну композицію, приурочену дню народженню Лесі Українки.
Ведучі (а їх роль по черзі виконували Іншина Н. й Фесенко А., Стрілецька В. та Курсенко Д., Жалдак А. й Калітін В., Міщенко А. та Шурупов І.) розповіли багато цікавої інформації про діяльність Лесі Українки як геніальної поетеси й драматурга, талановитого прозаїка й перекладача, літературознавця й фольклориста, педагога й видавця, журналіста й громадського діяча. Повідомлення дітей супроводжувалися мультимедійною презентацією.З особливою цікавістю слухали присутні в залі про дитячі роки Лесі. Вона взяла краще від свого батька Петра Косача, матері Олени Пчілки, відомої української письменниці, дядька Михайла Драгоманова, від селянського оточення. Мудра мати змалечку намагалася оточити дитину народними традиціями, звичаями, дати вільний доступ до культури, яка творилася віками. Дівчина постійно перебувала у вирі фольклору, міфології. Леся одягалася в народне вбрання, вільно товаришувала з ровесниками з-під сільських стріх. Замріяна й допитлива, любила дівчина стояти й вслухатися в гомін рідної природи. Тоді Леся, мабуть, і не знала, що в її серці вже навіки поселилася Муза. Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою. Звитяжна й невиліковна хвороба не дала можливості майбутній поетесі здобути систематичну освіту. Не наймали батьки до неї й гувернанток чи бон, як то водилося в дворянських родинах. Леся поглиблювала свої знання самотужки під опікою рідних і близьких людей. Дівчина росла всебічно обдарованою дитиною: гарно малювала, вишивала, мала хист до танців, чудово грала на фортепіано, виявляла композиторські здібності.
Про своє дитинство Леся написала чимало поезій, які на святі прочитали учні 5 класу: Александрова Д., Александров М., Зеленіна Д., Маленко О., Логвиненко А. Роль малої Лесі переконливо зіграла Маленко О. в інсценівці «Перша зустріч з Мавкою». Від бабусі (роль виконувала учениця 5 класу Жилко Д.) вона почула захоплюючу розповідь про «зачакловані хащі…лісів», незвичайних казкових істот.
Логічним продовженням спогадів про дитинство, проведене Лесею на Волині, стала інсценізація уривку з драми-феєрії «Лісова пісня». Атмосфера задушевного тепла й любові панувала в залі, коли дівчата 8 класу Іншина Н., Стрілецька В., Жалдак А. виконували хореографічну композицію «Мавки прокидаються від сну», після якої розгорнулося справжнє театральне дійство. Глядачів полонила майстерність юних акторів. Свої ролі прекрасно зіграли Литвиненко Д. (дядько Лев), Фесенко А. (Лукаш), Іншина Н. (Мавка). Саме завдяки їм глядачі на деякий час поринули в чарівну лісову казку, задумалися над її глибоким філософським змістом.
Незважаючи на важкий хворобливий стан, Леся Українка напружено працювала. Найкращим для творчості вона вважала той час, коли все навколо затихало, скоряючись всесильній володарці–чарівливій ночі, коли годинник показував опівніч. Думка легше корилася в цілковитій самотині. Поетеса навіть не любила, щоб хто-небудь сидів біля неї чи взагалі був свідком такої творчої, як вона називала, «врочистої одправи». Про хвилини творчого натхнення Лесі Українки учениця 8 класу Міщенко А. прочитала поезію «Як я люблю оці години праці…»
Тяжка недуга, з якою письменниця вела «тринадцятилітню війну», не стала на заваді її повнокровного життя. Свого часу І. Франко зробив висновок, «…що Леся Українка – трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну соборну Україну». Поезії, наснажені пристрасним пафосом заперечення тужливих настроїв, прочитали Дудка Н. та Стрілецька В. У них героїня, поставивши питання про місце особистості в суспільному житті, відкидає думку про жалі й голосіння, утверджує оптимістичні мотиви.
Неодноразово письменниця вимушена була виїжджати на лікування в Крим, Єгипет, Грузію. Недуга гнала її, як «з дерева відірваний листок», з рідної Волині. Мальовничі краєвиди південного краю не могли залишити байдужою Лесю Українку. Велична краса моря зображена поетесою у віршах «Вже сонечко в море сіда…» та «Тиша морська», які продекламували напам’ять Плис О. та Жалдак А.. На основі вражень, винесених 1888 року під час чергової поїздки до Одеси, з’явився один із прекрасних поетичних циклів Лесі Українки «Подорож до моря», що вміщував пейзажну перлину «Красо України, Подолля!», яку задушевно прочитала Іншина Н.
Духовний світ Лесі Українки глибокий, неосяжний, прекрасний. Її вірші підкуповують справжнім ліризмом, життєствердними мотивами, мелодійністю слова. Леся Українка неодноразово висвітлювала у своїй творчості тему гармонійної єдності людини й природи. І як тут не згадати поезії «Ви щасливі, пречистії зорі…» та «Хотіла б я піснею стати…», які на фоні класичної музики мелодійно линули з уст Дудки Н.
З особливим трепетом ставилася поетеса до весни. Підтвердженням цьому є поезія «Давня весна» - своєрідний гімн порі краси й оновлення. Щиро й емоційно цей вірш прочитала Жалдак А.
Леся Українка все своє життя сповідувала високу національну ідею. У її творчому доробку багато творів, присвячених Україні.. Поезії, проникнуті глибоким патріотичним пафосом, пристрасно й виразно прочитали Курсенко Д. та Калінін В.
Ведучі розповіли про Лесю Українку як автора багатьох поем. Однією з найкращих є «Давня казка». Надзвичайно правдиво й майстерно учні перевтілювалися в ролі вільнолюбивого співця та графа Бертольда, переконливо доводячи всім присутнім у залі, що слово є могутньою зброєю у боротьбі за честь і справедливість.
Окремою сторінкою в житті Лесі Українки є її сповнені ніжності й любові стосунки з Сергієм Мержинським. Сила кохання була такою великою, що однієї січневої ночі, сидячи біля ліжка смертельно хворого 30-річного Мержинського, написала поему «Одержима».Сергія Мержинського не стало 3 березня 1901 року. З-під пера Лесі Українки виходять поезії, у яких запікся біль щойно пережитої драми: «Уста говорять: «Він навіки згинув!», «Ти не хотів мене взять, полишив мене тут на сторожі…», «Квіток, квіток, як можна більше квітів…». Передати душевну тугу Лесі Українки, виражену в цих віршах, змогли Шурупув І. та Стрілецька В.
Протягом заходу учні намагалися довести, Леся була, є і залишається окрасою й гордістю української нації, нашим патентом на благородство перед Європою і світом. Будуть відходити віки, будуть приходити віки, пилом розвіється скороминуще, а її твори відлунюватимуть у наших серцях незгасною іскрою, нагадуючи. що вона жива, що буде «вічно жити», тому що «має в серці те, що не вмирає» Час підносить її над нашими думками й турботами, обдаровуючи безмежною молодістю, і стає вона нашою сучасницею й ровесницею прийдешніх поколінь. З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, з їхнім пориванням до волі й щастя, Леся Українка крокує великою землею безсмертя.