Лінійка "Б’ють тривожним набатом дзвони Чорнобиля"
1.Птахи складають гімн весні,
Всміхаються до сонця квіти,
А пам’ять лине в моторошні дні.
Гудуть жорстокі дзвони квітня.
2. Саме в ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хвилини над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я, невидимі хмари радіації попливли над землею. Ера «мирного атома » перестала існувати.
Учень.Розповзається радіація.
Починається евакуація…
А на трасі ревуть мотори.
Безупинно і вдень, і вночі.
Вертольоти над Київським морем
І над хатою,хоч кричи,
До сусіди –нічого не чути.
У повітрі огидний чад-
Це реактор не хоче заснути,
Світ урановий самосад
Смалить,димом отруйним пахне,
Дуже буйно цвітуть сади,
Але мертво , ні бджіл, ні птахів :
Скрізь, на всьому – тавро біди.
Уночі наче сяйво полярне
Ген на півночі мерехтить.
Там земля опромінює хмари-
Термоядерне сонце горить…
1.А ще вчора це було звичайне українське містечко. Весною воно потопало у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Улітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди звідусіль, щоб набратися здоров ‘я, подихати цілющим повітрям. Збирали ягоди, гриби. Здавалося, що цього куточка українського Полісся ніколи й ніхто не затьмарить.
2.Але грізна сила смертельно небезпечної ядерної енергії тієї ночі , вийшовши з-під контролю, показала своє чорне обличчя, приголомшила своїм страшним розмахом невіданої раніше біди.
1.І тоді згадали люди рядки з Книги книг –Біблії : «… засурмив третій янгол , - і велика зоря спала з неба , палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та водні джерела. І ймення тієї зорі «Полин». І стала третина води , як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона»
Учениця.Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка,
Покотилась по обрію,збурила зоряну синь.
На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко,
Бо чорнобиль –трава –то полин.
Чом же ти, Україно, материнська вербова колиско,
Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш ?
І течуть твої сльози, і болять твої рани так близько.
Чом не просиш у Бога ти здоров’я для діток своїх ?
Ти завжди була з Богом – не нужденні ні хлібом , ні сіллю.
Як же ти допустила, що скалічили душу твою ?
…Впала з неба зоря-покотилась чорнобильська зірка.
Чуєш , рідна моя, Бог шепоче до тебе : «Люблю…
Я люблю своїх діток, матерів твоїх сльози рахую,
І батьків твоїх стогін віддасться у серці моїм
Ти хоч слово скажи, хоч тихенько, тебе я почую.
Я за тебе страждаю,
Я за тебе помер на хресті…»
Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба.
І петля радіації стягує шию твою.
Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба !
Знай : Христос Ісус ще чекає молитву твою.
2.Як страшно це –води не скуштувати.
У тім краю, де Прип’ять, де Дніпро !
І хто посмів знічев’я відірвати
Від губ народу цілого відро ?
Дивлюсь на землю , на річкові води
І думаю . аж чорний від журби.
А нам казали : « Ви –царі природи»
А ми ж насправді –атома раби.
1.Пройшло багато років з того часу, але й досі не встановлено істинну причину аварії. Експерти вважають причиною помилки персоналу, недбалість, байдужість, черствість, легковажність чиновників під час проведення нового експерименту. Люди збудували ЧАЕС і при цьому забули , що зобов’язані життям природі, що з нею треба жити в злагоді.
2. Загадили ліси і землю занедбали,
Поставили АЕС в верхів’ях трьох річок.
То хто ж є, злочинці й канібали ?!
Ударив чорний дзвін. І досить балачок.
В яких лісах іще ви забарложені ?
Що яничари ще занапастять ?
І мертві, і живі, і ненародені
Нікого з вас довіку не простять.
1.Чути птиць із непроглядних нетрів,
Світить сонце з голубих небес.
Грізна зона. Тридцять кілометрів
З центром на Чорнобильській АЕС.
2.Чорнобильські села… Ми відчуваємо їхнє мертве застережливе мовчання, відчуваємо небезпеку, що принишкла в траві, воді, деревах. Земля залишилася без своїх господарів, залишилися самотніми подвір’я.
Учень.Повертаючись у безлюдну зону, журавлі дивуються, чому тут не чути веселих дитячих голосів, чому тут немає життя, а лише пусткою дихають безлюдні будинки. Лише раз у рік, у поминальні дні, дорога відчуження відкрита. Люди їдуть на кладовища вклонитися могилам рідних і бачать зарослі бур’янами села, напівзруйновані рідні хати і здичавілі поля
Учениця.На пустищі дикім росте бузина,
Сіріє край поля хатина сумна.
Облуплені стіни, полин, спориші –
Не видно й не чути навкруг ні душі.
І тільки при місяці пізно вночі,
Коли над хатиною стогнуть сичі,
І вікна примарливим блиском горять, -
З сіней у світлицю крадеться , мов тать,
Якась неземна, потойбічна мара,
І груша в дворі завмирає стара.
І чути, як миснику дзвонять миски,
І хрестяться лячно побожні жінки.
І світять очима коти з темноти,
І хочеться швидше те місце пройти.
Де буйно і дико росте бузина,
Де пусткою хата сіріє сумна.
В порожніх селах вітер квилить,
Тополі гне і лози хилить.
Гірчать на сонці полини,
Ростуть в городах бур’яни.
Важкі чорноземи родючі
Дощами зрідка кроплять тучі.
З річок веселки воду п’ють,
І страшно яблуні цвітуть.
1. З Чорнобиля несеться чорний вітер ,
І чорний біль торкається сердець.
І поросли на схилах квіти чорні.
І чорним став на цвинтарі чебрець.
2.Не відомо, що б сталося з Україною, світом, якби не 28 хлопців, які у смертельному герці заступили собою не тільки станцію, а й Європу.
Учень.Зойкнула земля чаїним криком :
-Сину, вбережи і захисти !
Вийшла мати із іконним ликом :
-Йди, синочку . Хто ж, коли не ти ?
Спалахнуло небо, впало крижнем :
-Сину, вборони і захисти !
Вийшла жінка з немовлятком ніжним :
-Йди , коханий. Хто ж, коли не ти ?
1.Найпершим , у кого зупинилося серце в мить вибуху, був старший оператор Валерій Іванович Ходемчук, якому 4-й блок став і могилою, і пам’ятником.
Учениця.Жорстока ноче,
О, яка ти довга!
В тобі, як крик і мука,
Вість одна…
Ті, що пішли в огонь,
Ввійшли у стогін
І душу, болем згорнену до дна.
І , може, стали ми до болю ближчі,
Четвертий блок заповнив думи вщерть…
Як відродить землі ясне обличчя,
Коли нічим не зупинити смерть ?
Всіх поіменно – у незабуття…
І буде суд, який поверне віру,
Та не поверне молоді життя…
Хто квітень наш отак підступно зрадив,
Що скільки горя, аж рида весна ?
І хто тепер такій біді зарадить ? !
Щоб жив Дніпро і щоб жила Десна.
І щоб, як завше, сад весняним шалом
Не як ілюзія –дивись здаля,
А істина. Щоб стрілку не заскалило
В дозиметрах , де зболена весна.
2.Першими до реактора через кілька секунд за тривогою прибули пожежники ВПЧ -2 з охорони АЕС на чолі з 23-річним начальником караулу, лейтенантом Володимиром Правиком.
1.Його донечці виповнився лише рік, коли він умер у Москві від променевої хвороби.
2.Журналістка Галина Ковтун створила книжку , назва якої –рядок зх иста Володимира ПРавика до коханої : «Я писатиму тобі щодня …» За 4 роки і 4 місяці їхньої любові Володя надіслав своїй Наді 800 листів. Уривки з яких звучать як гімн коханню і вірності.
Учень.Я просто привид. Безтілесний привид,
В якого, може, тільки очі є,
Що бачать стежку і шукають привід
Прийти опівніч під вікно твоє.
Знаходжу те вікно безпомилково
І в тихій умиротвореній мольбі
Тулю до вікон золоту підкову,
Що довго сяє місяцем тобі.
Ти не жахайся, лиха не накою.
Портьєра спинить променистий шквал.
А ти , як можеш, відведи рукою
Від вікон цей розірваний овал.
Й видіння щезне, тихе і блаженне.
Бо… чи відомі привидам жалі ?
Розтану. Тільки й лишиться від мене
Роса пречиста на холоднім склі.
1.Крім Віктора Правика , першими жертвами були Віктор Кибенюк, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура…
2.Ті, що згоріли в огні
В перші хвилини двобою,
Землю прикрили собою,
Як їх батьки на війні.
Не залишили пости,
Мужньо стояли у герці.
Пам’ятники їм вознести
Треба у кожному серці.
1.У цю скорбну годину пом’янімо тих, хто захистив нас і нашу землю ціною власного життя.
Є чорне золото, є чорний хліб.
Є чорний лебідь і лебідка чорна.
Та найчорнішим серед них усіх
Є все-таки Чорнобиль.
Є чорна хмара й чорний-чорний дим,
Година чорна і тюльпани чорні.
Та найчорнішим серед них усіх
Є все-таки Чорнобиль.
Є чорна Африка і чорний крук,
Він чорно-чорно –чорний,
Та найчорнішим серед них усіх
Є все-таки Чорнобиль!
1.За днями дні, мина повільно рік,
За днями дні – і другого немає.
Нехай же лихо наше проминає
І в світі не повториться вовік.
Хай стане мир міцнішим у стократ,
Хай над землею чисте небо буде.
Чорнобиль –попеедження, набат,
Його уроків людство не забуде.
2.Йде землею посивіла чорнобильська мадонна .
Вона дивиться, дивиться в душу,
Вона палить очима до дна.
А ми всі дотерпіти мусим,
Бо в душі не душа, а вина.
Вона йде вже, прямує до тебе,
Одчинила вже двері –й тобі
Нахиляє це атомне небо
У своїй потойбічній журбі.
Подивіться , байдужі люди, -
Ваших внуків вона затуля.
Боса йде на вогонь кривомудрий,
Бо Вода є вона і Земля.
Хто ж її, сиву, посміє займати ?
Сіль пізнання – це плід каяття.
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету –це хворе дитя !..
Чорнобильська мадонна
Людство прагне Всесвіт осягнути
І себе у ньому зрозуміть.
А тривожне «бути чи не бути?»
Страшно над планетою висить.
На землі , у домі вселюдському,
Протиріч і негараздів тьма.
Будьмо, люди, обережні в ньому,
Іншого житла у нас нема.